|
Олег Базилевич
Олег Петрович Базилевич (6 липня 1938, Київ) - радянський футболіст і
футбольний тренер. Кандидат педагогічних наук. Методист. Спільно з В.
Лобановським розробив і впровадив систему підготовки футболістів
високої кваліфікації. Заслужений тренер СРСР (1975) та України. Спортивна біографія
Довгий час грав разом з В. Лобановським за «Динамо» Київ. Ігрову
кар'єру закінчував у «Шахтарі». У цьому ж клубі досяг перших
тренерських успіхів, де створив сильну і добротну команду.
У 1974 його запрошує у «Динамо» Київ В. Лобановський. Протягом 3-х
років тренерському тандему «Динамо» (і одночасно збірної СРСР) вдалося
досягти перших перемог для українського і радянського футболу
на єврокубкобовой арені. Однак у 1976 «Динамо» і збірна виступили
невдало, програвши суперникам у всіх міжнародних турнірах: Кубку
Чемпіонів (поступилися майбутньому фіналісту розіграшу КЄЧ 1975/76
«Сент-Етьєну»), 1/4 фіналу ЧЄ-1976 (поступилися майбутньому переможцю
Євро-76 - Чехословаччині), Олімпіаді (посіли 3-є місце, у півфіналі
поступилися майбутньому олімпійському чемпіонові - збірній НДР). У
підсумку, Базилевича попрохали піти з команди.
Провівши 2 сезону в «Динамо» Мінськ, Базилевич погодився допомогти
досягненню нових вершин узбецькій команді «Пахтакор» Ташкент. Він йшов
працювати тільки на сезон 1979 року. По трагічній випадковості саме в
той рік трапилася одна з найстрашніших трагедій в радянському футболі -
команда «Пахтакор» майже у повному складі розбилася в небі над
Дніпродзержинськом. Сам Базилевич випадковим чином не потрапив на той
рейс. Базилевич допоміг запросити футболістів з інших клубів вищої ліги
в «Пахтакор». Однак на новий сезон у команді не залишився, оскільки, за
власним визнанням, «був думками в ЦСКА, який потенційно міг замахнутися
на чемпіонство».
Проте успіхів у ЦСКА не досяг, визнавши пізніше, що команді
перешкодили негативні явища «тіньової спортивної економіки». Сам
подолати їх він не міг, а підтримки з боку керівництва клубу і
військового відомтсва не було.
Після ЦСКА частину часу Базлевич присвятив написанню дисертації. У
1984 прийняв запрошення «Зорі» Ворошиловград, визнавши пізніше, що це
було помилкою.
У жовтні 1992 став головним тренером збірної України, проте великих успіхів з командою не досяг.
|
|
|