Ліга чемпіонів або Кубок УЄФА для ностальгуючих, таких як і я, є родючим
грунтом для міфів та легенд. В кращих сценах, в світлі найпотужніших
спалахів континенту і на очах мільйонів прихильників по всій старій
Європі, протягом багатьох років з'являлися образи, які залишаться
вигравіруваними назавжди в сітківці очей тих, хто мав задоволення
спостерігати це.
«Динамо» Київ, які цього тижня нанесли візит на «Ноу Камп», є
однією з тих команд, які суттєво домінують у своїй країні, і вже
перетворилися на невід'ємних учасників континентальних подій кожного
розіграшу. І не тільки після здобуття незалежності України,
після чого вони зіграли у всіх розіграшах ЛЧ, за винятком
чотирьох, але й у колишньому СРСР, де київське «Динамо» було однією з
ключових команд між 60-ми і 80-ми роками. Будучи завсідниками
більшості континентальних змагань, багато образів, пов'язані з
українським клубом, міцно закріпилися в моїй пам'яті. Я пам'ятаю ту
блискавичну команду з молодим Андрієм Шевченком, майстерним Сергієм
Ребровим і воротарем Олександром Шовковським (який у свої 34 роки все
ще захищає ворота «Динамо»). Як забути сльози пригніченого Віктора Байі,
після ганебної поразки Барселони (0-4 на користь українців) у листопаді
97-го. Але, мабуть, найяскравіший спогад, більш значущий для клубу, який
я зберігаю в своїй пам'яті, безпристрасна постать Валерія Лобановського
на українській тренерській лавці.
Вірний своєму товстому пальто і вовняний шапці для захисту від
сирої і холодної київської зими. У наші дні фігура покійного
українського тренера, який набув статусу вкрай радикального ще в 60-і
роки, що здавався незворушним на своїй лаві, для багатьох являє собою образ років радянської епохи, що віддаляються. Жорсткість в обличчі, холод в погляді,
були лише зовнішніми рисами вкрай дисциплінованої і вимогливої
людини, яка, не вагаючись, застосовує свої методи тренування. Щось на
кшталт футбольного варіанту персонажа Івана Драго у фільмі "Роккі-4".
Образ Лобановського, який сидить на лаві, незворушний, з парою, що
виходить між його тонкими, жорсткими губами, перетворився на один з
класичних образів Ліги чемпіонів. Можливо, це була його пострадянська
манера триматися або той войовничий дух "залізної завіси", але його
фігура - знакова в українському клубі, і в тому блискучому складі збірної
СРСР наприкінці 80-х, що зайняла друге місце в Чемпіонаті Європи.
Лобановський вже став частиною народної уяви, коли тверде і непохитне
серце літнього Валерія перестало битися 13 травня 2002. Йому було 63
роки, п'ятнадцять з яких він провів на тренерській лаві "Динамо" і ще
вісім відіграв у футболці клубу на суворих радянських полях, в 50-і і
60-ті роки.
Джерело: "Мир футбола"
інші новини футболу:
|
